Мокош

Альбом: Спадщина. Міф

Автор літературного джерела: Юрій Троцький

Літературне джерело: Мокош

Стиль: Atmospheric Folk Metal

Друга історія альбому «Спадщина. Міф» присвячена Великій Матері, прялі людських доль та берегині життєдайної води — Мокоші. У цьому треку епічний фолк-метал зустрічається з архаїчною магією. Це музична сповідь про пошук власної стежки та невидиму руку, що веде нас крізь темряву й вогні.

Текст пісні

Там, де ріки в’ються крізь туман, Де земля тримає давній стан, Хтось торкає нитку у пітьмі — І вона веде мене по землі. В подихах трави, в росі ранковій Чую голос ніжний, світлий, новий. Він говорить тихо, як весна: “Звідси твоя стежка почина…” Чути, як серце шепоче в мені… Чути, як час повертає мені дні… Хто тримає долю мою у воді, Хто веде в світанок крізь сни молоді — Та, що світло дарує в тінь, Та, що в серце кладе корінь. Хто береже дорогу мою вночі, Хто плете життя на густій ріці — Тиха сила, що дихає в мені… Веде мене крізь темряву й вогні. Навіть коли світ тріщить від біди, Навіть коли все горить від води, Я відчую дотик у тиші глухій — Той, що змиває тягарі земні. В кожній краплі, що падає вниз, Є її м’який невловимий знак-рис. І коли зблукаю між двох видінь — Хтось торкнеться тихо моїх тіней. В жилах співає вода нічна… В серці встає тиха сторона… Хто тримає долю мою у воді, Хто веде в світанок крізь сни молоді — Та, що оберігає мить, Щоб душа навчилась знову жить. Хто дає спокій серцю в пітьмі, Хто кладе тепло на долоні зимі — Тиха сила в моїй крові… Що веде мене у нові дні. Я чую дотик… Я чую час… Ти поряд… ведеш… через нас… Хто підносить душу мою з темряви вниз — Той дає надію, ніби перший опис. І коли мій шлях зупинить мла — Сила води мене підняла. Хто береже дорогу мою в імлі, Хто сплітає світло на самій землі — Древня мати серед води… Там, де серце вчиться знову йти. Там, де ріка… Там — вона… І тиша жива.