Лоскотарки

Альбом: Спадщина. Міф

Автор літературного джерела: Юрій Троцький

Літературне джерело: Лоскотарки

Стиль: Mythic Underwater Metal

Дев'ята історія альбому «Спадщина. Міф» — це трагічна балада про юнацьку необачність та підступну красу Зелених святок. «Лоскотарки» — це фолк-метал інтерпретація стародавнього міфу про русалок, які заманюють подорожніх у свої блакитні безмір'я обіцянками багатства та вічного сну.

Текст пісні

У блакитному безмір'ї Сонце світ обливає; Вийшов юнак із-за лугу, Став на березі — і завмирає. Округ тиша… все — мов мертве. Страшно в горах, страшно всюди… Хоче в воду увійти, Та згадав слова матусі люди… “У Зелені святки — не йди… Бо лоскотарки прийдуть…” Йди у наші чисті води… Йди у наш палац багатий… Ми тобі кирею виш’єм, Ми тебе одягнем в шати. Очі — сонце, руки — хвилі, Коси — тінь глибоких рік. Не тіка́й — бо ми дочиним, Ми тебе знайдем навік… Аж глянув — серед річки З очерету плинуть лади… Очі їх, як боже сонце, Коси в’ються, мов принади. “Не жахайся нас, юначе — Теє скоро сам пізнаєш. Неживі нас породили, Нехрещених поховали…” “Йди у наші чисті води… Ми тобі покажем сни…” Йди у наші чисті води… Йди у наш палац багатий! Ми тобі коруну кинем, Ми тебе — царем багряним. Із пращиберу і злота Зробим ложі для царів… Та на дні у чистих водах Ми навіки обіймем твій спів. Ха-ха-ха… Ми його таки доскочим… Ха-ха-ха… І на дні навік залоскочем… Затремтів юнак із жаху, Схаяв материні ради… Та і кинувся у безодню, Де зникали дикі лади… У блакитному безмір’ї Сонце плине і палає… Та вода стоїть, як мертва, Навіть вітер не зітхає. Тільки чутно в глибинах — Лоскотарки закричали: “Ми ж таки його навіки… Ха-ха-ха… залоскотали!”